Голенговська Тетяна Валеріївна

Типові сучасні батьки не змушують дітей нічого робити і буквально обслуговують їх. Цей підхід годиться, поки діти маленькі, але з віком зростають і їхні потреби. Батьків це все більше засмучує і розчаровує. У найгіршому випадку вони стають втомленими і скривдженими, а діти виростають вимогливими «маленькими тиранами».

Такі батьки підходять до виховання дуже обдумано, відкидаючи деспотизм, прийнятий у минулих поколіннях. Вони добре пам’ятають свою розгубленість і приниження, коли власні батьки вирішували за них. Головне в цих болісних спогадах — що вони ніколи не могли робити те, чого хотіли.

А тепер уявімо, що маленький хлопчик мав їсти на сніданок ненависну кашу, а потім його лаяли, тому що він зголодніти до обіду. Він мріяв про нові іграшки, але йому казали: «Не можна мати все, що забажаєш. Подумай, що нам теж щось потрібно». Від маленької дівчинки вимагали доїдати все до кінця, навіть коли вона була не голодна. Батьки ігнорували бажання дітей: «Нам доводиться економити гроші і тому нецікаво, що ти хочеш, а ще навчися говорити «дякую».

Коли ці діти стають батьками, вони готові давати своїм дітям усе, що ті хочуть, на першу вимогу. Для них це не тільки подолання болю свого дитинства, але і вираження любові й турботи.

Тут ми бачимо очевидне зміщення відповідальності. Діти знають, чого хочуть, але не знають, що їм потрібно. Якщо батьки забезпечать їм тільки перше, вони не отримають другого, а саме — мудрого керівництва дорослих.

Крім того, коли добрі відносини в сім’ї будуються на тому, що діти отримують усе, чого хочуть, вони звикають саме це вважати любов’ю і турботою. Не дивно, що вони весь час збільшують свої запити і при цьому відчувають себе все гірше, тому що їхні справжні потреби ігноруються.

У таких сім’ях не вистачає діалогу. У своєму прагненні бути турботливими батьки нехтують власними потребами і кордонами. В результаті їхні діти не вміють рахуватися з іншими. Вони бачать поруч із собою не живих людей із плоті й крові, а інструмент для виконання своїх бажань. Не отримавши урок особистої відповідальності, ці діти в подальшому житті не зможуть створити по-справжньому близькі стосунки.

Дорослі пари теж потрапляють в такі ситуації. Приємно, коли нас обслуговують час від часу. Але якщо партнер постійно потурає нашим бажанням, почуттям і настроям, не проявляючи своїх, ми врешті-решт приходимо до самотності і розчарування. Нам важко сказати відверто: «Я знаю, що ти хочеш дати мені все, чого я бажаю, але я не можу отримати головного — ТЕБЕ!».

Дитині таке неможливо усвідомити. Тому вона робить висновок: «Раз батьки дають мені все, що я хочу, а мені все одно чогось не вистачає — значить, зі мною щось неправильно». До подібного висновку приходять і дорослі: «Ми йому все даємо, але цього мало. Ми погані батьки!».

Це один із найбільш деструктивних типів відносин між дітьми і батьками. Обидві сторони швидко втрачають самооцінку і впевненість у собі, відчувають почуття провини, що переходить в агресивність.

Вихід тільки один і він починається з двох рішучих кроків.

По-перше, батьки повинні усвідомити свою відповідальність за ситуацію, сісти разом із дітьми і сказати: «Нам шкода, що вам не подобається те, що відбувається. Нам воно теж не подобається. Визнаємо, що це наша  помилка. Ми так хотіли зробити вас щасливими і задоволеними, що забули про себе. Тепер все зміниться. Це буде непросто для всіх нас, але ми зможемо пройти через це. Добре, якщо ви будете діяти з нами заодно, щоб наша сім’я стала щасливою».

Наступний крок займе більше часу. Батьки повинні спробувати «знайти себе» — свої кордони, бажання, почуття, цінності і потреби — і навчитися не критикувати дітей і не шукати їхнього розуміння і взаємодії. Відповідальність дітей може розвинутися тільки разом із батьківською, хоч і не так швидко.

Як проявляти свої почуття, потреби і говорити про свої кордони? Тривалі серйозні бесіди з дітьми не завжди спрацьовують, треба просто «включати себе» в повсякденне спілкування, використовувати у мові Я-звернення.

Замість того, щоб говорити: «Сьогодні я раніше йду з роботи. Ти хочеш, щоб я забрав тебе о третій годині дня, або сам прийдеш додому о п’ятій вечора?». Скажіть: «Я сьогодні раніше йду з роботи і хотів би забрати тебе о третій годині. Що ти думаєш?». Не питайте: «Що ти хочеш на вечерю?». А кажіть: «Я хочу на вечерю рибу, а ти?».

Відчуйте різницю:

  • «Ти не хочеш лягти сьогодні раніше?» — «Я б хотів відпочити. Як щодо того, щоб лягти спати раніше?»;
  • «Ми вільні в ці вихідні. Куди ти хочеш піти?» — «Ми вільні в ці вихідні і хотіли б просто посидіти вдома. Що ти скажеш?»;
  • «Сьогодні холодно. Може тобі одягнутися тепліше?» —«Сьогодні холодно, і я б хотів, щоб ти одягнувся тепліше»;
  • «Ти не хочеш сьогодні допомогти татові в саду?» — «Я б хотіла, щоб ти допоміг татові в саду».

 Різниця здається невеликою, якщо дивитися тільки на слова і побудову фрази. Але перша репліка породжує почуття самотності, а друга — спільність. Коли батьки кажуть: «Я пропоную», діти бачать їх «справжніх». Тільки так розвивається їхня власна особиста відповідальність.

 На першому етапі використання особистої мови, конфлікти з дітьми можуть посилитися. Це відбувається з двох причин. По-перше, старі методи завжди покладають відповідальність і вину на дитину. По-друге, вони не заповнюють вакуум; між дітьми і батьками, як і раніше, немає близькості й діти, як і раніше, не отримують того, що їм потрібно. Батьки в такій ситуації не дорослішають, відносини в родині міняються, але не в кращий бік.

За книгою Еспер Юуль «Діти країни хюґе: уроки щастя і любові від найкращих у світі батьків».

Узагальнення приголомшують і засліплюють. Наступне твердження складається із п’яти слів. Проте, навряд чи існує якесь інше переконання, яке викликає стільки ж непотрібних страждань: «Тут уже нічого не вдієш».

Як легко зриваються подібні твердження із наших вуст. Якщо щось не склалося, якщо відносини зайшли у глухий кут, якщо робота не приносить задоволення або якщо грошей постійно не вистачає. Як тільки людина каже: «Тут уже нічого не вдієш» (маючи на увазі «З цим я нічого не хочу робити»), справи марні. Адже, є багато прикладів таких стосунків, які навіть через багато років стають тільки міцніше й ніжніше, на світі є робота, яка приносить задоволення, і безліч можливості заробити гроші.

За допомогою питань «хто?», «як?» і «що?» ви теж зможете знайти рішення будь-якої проблеми. Але, тільки за умови, що ви не вимкнули свій мозок, необдумано повторюючи згубну фразу: «Тут уже нічого не вдієш». Це узагальнення робить вас глухим і сліпим для всіх можливостей, які пропонує життя, оскільки це висловлювання перетворює хибні переконання в правила.

«Завжди» ніколи не буває правдою. Інші узагальнення приховані в таких словах: «ЗАВЖДИ», «ПОСТІЙНО», «ВСІ», «КОЖЕН», «НІКОЛИ», «НІХТО», так само, як і «НІЯКІ» і «НІ РАЗУ». Тому фраза «Ти мене ніколи не слухаєш» не є правдою. Навіть найнеуважніша людина, напевно, слухала вас більшу кількість разів, ніж ви могли б порахувати. Якщо ви звинувачуєте свого співрозмовника, ніби він НІКОЛИ вас не слухає, то він відреагує на вашу заяву упертістю, оскільки точно знає, що це неправда. Це не сприятиме гарному початку важливої розмови.

Прочитати решту цього запису »

Є такі люди, які, здається, беруть від життя все: у них гарний будинок, щаслива сім’я, вони домоглися успіху і заробляють достатньо грошей, щоб дозволити собі все, що душа забажає. Якщо ви будете порівнювати себе з такими людьми, запам’ятайте одну просту істину: ви не знаєте, як виглядає загальна картина. Адже і в житті успішних людей є смуток і біль.

Данський психолог Серен К’єркегор ще у XIX столітті точно висловився із цього приводу: «Порівняння — це кінець щастя і початок невдоволення».

У сусідів сад зеленіший, колеги швидше рухаються по кар’єрних сходах, у сестри стрункіша фігура, конкуренти досягають більших успіхів… Якщо мозок людини постійно працює у режимі порівняння — вона запрограмована на печаль і гнів. Фокус уваги зміщений на власні недоліки, на те, що не досягнуто, на невдачі і втрати. Такий настрій прискорює плин негативних думок. Людина стає заздрісною, боязкою і з часом перестає вірити в себе.

Прочитати решту цього запису »

Цей термін означає фізичну і психічну недоторканність, питання ідентичності, кордонів і бар’єрів, особистих потреб і цінностей.

Найчастіше діти не можуть захистити цілісність своєї особистості від батьків. Це не означає, що вони не здатні озвучити власні кордони. Швидше вони воліють відмовитися від своїх потреб, якщо це веде до конфлікту з батьками; діяти разом (заодно), а не стояти на своєму. Вони хочуть захистити себе, але відмовляються від самозахисту заради взаємодії.

Коли батьки постійно, свідомо чи мимоволі, зазіхають на особисті кордони своїх дітей, ті не думають, що батьки не праві. Вони роблять висновок, що не праві вони самі! Втрачаючи самооцінку, діти накопичують почуття провини або сорому. Ці внутрішні зміни позначаються згодом на їхньому житті й на їхніх стосунках із батьками.

Прочитати решту цього запису »

Як сказати «Ні»?

Вміння говорити «ні» — це важлива соціальна навичка, яка допомагає економно витрачати життєву енергію. Люди, які не можуть відмовити, відчувають тривогу, страх, провину, роздратованість, зляться на себе і оточуючих, нічого не встигають. Роздратування, напруження і агресія можуть вилитися у несподіваний скандал або бурхливі сльози зі звинуваченнями. Накопичення негативних емоцій можна розцінювати як хронічний стрес, який «підточує» організм зсередини. З часом це може перетворитися на психосоматичні прояви: підвищений тиск, головний біль, хвороби серця, шлунка.
Щоб навчитися говорити «ні», згадайте ситуацію у якій ви погодилися, замість того, щоб відмовити. Давайте спробуємо проаналізуйте те, що сталося, і дати відповіді на наступні запитання:

Прочитати решту цього запису »

У психології є такий термін — локус контролю (лат. Locus — «місце розташування», франц. Contrуle — «перевірка»), отже, це те місце в просторі, якому ви даєте запит для вирішення своєї особистої проблеми. Працюючи над концепцією поведінки людини в соціумі, американський психолог Джуліан Роттер зробив висновок, що кожна людина сприймає події, що відбуваються у її житті, по-різному.

Одні вважають, що вони управляють своїм життям, інші навпаки впевнені, що доля або якісь інші чинники розпоряджаються людиною, а це в свою чергу визначає їхнє ставлення до подій у житті і спосіб поведінки

До речі, у вас цей самий локус контролю теж є. І від того зовнішній він чи внутрішній, багато в чому залежить якість вашого життя.

Прочитати решту цього запису »

Розмірені, спокійні рухи, вміння коректно, чітко висловити свої думки, спокійна мова, з паузами, коли людина дає собі право зібратися з думками, подумати, не під кого не підлаштовується, не поспішає, спокійно позначає свої кордони, інтереси, бажання, почуття характеризує асертивну позицію.
Асертивність — це вміння відстоювати свої права та кордони, висловлювати почуття, погляди та отримувати бажане чесно, прямо та з повагою. Тільки поважаючи одночасно себе та інших, можна досягнути асертивного мислення (я — важливий і ви — також). Усвідомлення своїх базових прав робить життя набагато простішим і зрозумілішим.

Прочитати решту цього запису »

Хмаринка позначок